Не всі вихователі можуть прийняти наші цінності і принципи

Марія Процюк - наш клієнт і засновниця дитячого садка BabyNest. Тут малюки не стоять в кутку і не чули фрази “поки не доїж - на вулицю не підеш”. Марія розповіла нам про досвід спілкування з європейськими садочками і про засади реджіо-педагогіки.

Ми з чоловіком довгий час жили за кордоном. На той час моя старша донька ходила в садок - спочатку в німецький, потім в іспанський. Тоді я розуміла, що скоро ми повернемось в Україну, і постійно розмірковувала, в який садок мої діти будуть тут ходити і чим буду займатися я. Тож не придумала нічого кращого, ніж самостійно відкрити дитячий простір. Я поєднала усе найкраще з досвіду європейських садочків. 

 Я СТВОРИЛА САДОК ТАКИМ, ЯКИМ ХОТІЛА БАЧИТИ ЙОГО ДЛЯ ВЛАСНИХ ДІТЕЙ

Реджіо-педагогіка - це філософія виховання, що виникла в Італії та здобула визнання в усьому світі. Вона об'єднує різні методи і підходи, однак головне в ній - проєктна діяльність, тобто усі заняття дитини побудовані навколо певного проєкту. І, звісно, дуже багато творчості. Дитина - основний актор, вона в центрі, а педагог перебуває поруч, щоб надати допомогу або ж вчасно відійти, давши свободу.

Донедавна ми працювали як денний догляд за дітьми, бо отримати ліцензію дитячого садка було надзвичайно складно: ліцензійні правила були побудовані на радянських засадах, але зараз ці умови почали спрощувати. Тепер, коли не потрібно боротися з системою, це стало навіть приємно.

 

ПРИМУС ВІДБИВАЄ БАЖАННЯ, А МИ ЗАЦІКАВЛЮЄМО ДІТЕЙ

Ми беремо до садка вихователів з педагогічною чи психологічною освітою. Спочатку запрошуємо на співбесіду online, далі вихователь проходить тестові години: нам треба бачити, з яким посилом людина заходить в групу, який у неї підхід до дітей. Якщо все добре - педагог залишається працювати. 

Не всім вихователям підходять наші цінності і принципи: їм завжди треба бути готовими розширювати горизонти. Це особливо складно для вихователів державних садків, тому вони зазвичай з нами не лишаються. Ми не змушуєм дітей сидіти на заняттях. Якщо вони хочуть бігати - хай бігають. Для багатьох педагогів це наріжний камінь: вони на це дивляться і не можуть прийняти - “Мені треба, щоб діти сиділи”. Але діти нічого не повинні. Для нас головне - що потрібно дітям.

Усі, хто приходить на співбесіду, кажуть: “Я люблю дітей”, “Я хочу працювати з дітьми”. Але що саме людина вкладає в ці слова - у кожного різне. Якщо людина любить гратися з малечею - прекрасно, діти її не дратують - також супер. Але в моєму розумінні безумовна любов і прийняття - це коли дорослий може опуститися на рівень дитини, цінувати її дитинство. Мені важливо бачити в педагогах цю небайдужість. 

Середній вік наших вихователів - 25-27 років. Я не беру людей 45+, бо не вірю, що зможу їх перевчити. До карантину з нашими педагогами працював коуч. Коли це молоденька дівчина на останніх курсах магістратури, нам важливо піднімати її самосвідомість і розвивати емпатію.

МИ НЕ ЗАМІНЮЄМО ШКОЛУ

Наш садочок складається з п’яти груп - ясельної, трьох україномовних та англомовної підгрупи. На 6-7 дітей у нас два вихователі. Це майже індивідуальна робота, а не як в державному садочку - на 16 дітей один вихователь. Ми працюємо з 8 ранку до 19 вечора. Кожен день наших діток обов'язково включає в себе прогулянку, заняття з англійської та фізичний розвиток. У нас немає мети навчити дитину читати і писати. Наприклад, моя донечка. Їй зараз майже 6 років, вона ходила в BabyNest, і я ніколи не вчила її читати чи писати. Родичі казали, що час уже вчити і на підготовку до школи водити, але я чекала, коли вона сама виявить інтерес. Так і сталося: вона навчилася читати самостійно, бо для неї просто прийшов час.

Психомоторика - наше  основне заняття, де залежно від віку діти вчать різне. Найменші, наприклад, починають з сенсорики і вміння користуватися побутовими речами. Ми комбінуємо: одне заняття на ментальний розвиток, наступне - на рухи. Так комбінуються 5-6 блоків, заняття триває приблизно годину.

В Babynest ми щодня за будь-якої погоди гуляємо. Навіть якщо гроза, група все одно вийде хоча б на ганок, щоб постояти і подивитись, яка це гроза. 

У нас відсутня система покарань. Деякі садки практикують методи “посидь на стільчику в ізоляції” чи “постій в кутку, подумай про свою поведінку”. Хтось навіть б'є дітей. Це неприпустимо.

СІМ'Я МАЄ ДИВИТИСЯ З НАМИ В ОДНОМУ НАПРЯМКУ І ДОВІРЯТИ НАМ

Заняття з англійської проходить у форматі “Art&Play” з носіями мови. Я дуже хотіла в садочку передати філософію diversity - розуміння, що люди бувають різні. Мені було важливо, щоб носії були афроамериканцями, а також щоб із дітьми працювали люди з інвалідністю - щоб діти розуміли, що не всі досконалі, і звикали до цього. Тобто наш садок - як міні-суспільство. Також у програму входить китайська мова - дітки вивчають її через пісні, мультики, вчаться писати ієрогліфи.

До того, як укласти договір із садочком, ми пропонуємо 14-денний адаптаційний період. Це і для нас, і для дітей. За цей час вихователі і батьки розуміють, наскільки дитина готова пристосуватися до садочка. Буває і так, що  батьки не знають про певні особливості розвитку дитини. За 14 днів ми також це можемо зрозуміти. І це не означає, що ми не візьмемо малюка: просто треба вирішити, чи необхідно брати додаткові заняття з психологом і чи потрібна дитині спеціальна програма.

У дітей є блокноти на кшталт щоденників: туди вихователь записує, скільки разів дитина їла, спала, гралася, якісь свої спостереження. Батьки також можуть зробити запис для вихователя. В анкетах при вступі в садочок батьки пишуть, як хочуть, щоб до дитини ставилися, можуть попросити, наприклад, її догодовувати. Усі анкети вихователі уважно вивчають.

У карантин ми не працювали, але вийшли в Zoom вже з першого тижня. Це не заміна садочка, але трохи полегшило ситуацію для батьків: діти бачили друзів і вихователів, за якими вони скучили. Ми не навантажували дітей, у нас було два-три заняття на день: робили поробку, займалися англійською. 

Тепер ми працюємо в звичному режимі. Ми взяли спеціальну людину, яка відповідає за дезінфекцію іграшок двічі на день і поверхонь тричі на день. Чотири рази на день ми міряємо температуру. Раніше батьки могли в період адаптації знаходилися в приміщенні групи, але зараз вони не заходять всередину. Тепер ми повністю відчиняємо вхідні двері, батьки сидять в коридорі, і дитина може в будь-який момент підійти до них. Так ми забезпечуємо м’якшу адаптацію.

З карантину до нас повернулися всі діти, прийшли й нові, тож усі місця зайняті. Вартість відвідування - 14 000 грн на місяць, адаптаційний збір - 6 000 грн. Є англомовна група, де українськомовний педагог працює в парі з носієм - її вартість 18 000 грн. Після карантину ми не піднімали ціни, як більшість садків, але будемо змушені зробити це після нового року.

Цікаво, що в європейських садках до хвороб ставляться спокійніше: пишуть на дверях “У нас ангіна”, і всі продовжують ходити. В Іспанії одного разу вихователька спитала мене, чому я не воджу дитину. Я пояснила, що донька захворіла і зараз їй потрібно двічі на день пити антибіотики. На що вихователька просто відповіла: “Покладіть ліки в сумку і скажіть нам час прийому”. Там до дітей ставляться з ніжністю, турбуються, щоб у них не було стресу. Кардинально відрізняється і ставлення до батьків - там суттєво менше лояльності. Наприклад, зараз ми зіткнулися з тим, що батьки дивуються, що треба платити, якщо дитина захворіла і не ходить. Ми повертаємо кошти тільки за харчування. Натомість у Європі навіть не постає таке питання: вихователі ходять на роботу, оренда і комунальні платяться - так працює бізнес. Мої знайомі з Португалії платили за садок упродовж усього карантину. Я не можу просто відняти вартість, якщо сім'я вирішила на місяць забрати дитину на дачу. У садок потрапити дуже важко, кожний цінує своє місце. Не платиш - втрачаєш місце, і після карантину нікуди буде йти.

До карантину я планувала розширювати BabyNest - хотіла створити садок на природі і садок-сіті, однак поки ми пригальмували з такими рішеннями, бо нема гарантій, що знову не закриємося на жорсткий карантин. Наступним кроком плануємо відкриття школи, однак поки теж важко на це наважитися. Щоб налагодити процеси BabyNest, мені знадобилося півтора роки: щодня я займалася проєктом по дванадцять годин нон-стоп, і це величезна відповідальність. 

Торговельну марку ми зареєстрували, коли якась пані відкрила в Ірпені садок з назвою BabyNest. Тоді я подзвонила їй і повідомила, що подам до суду. Мені так само дзвонили її клієнти, казали “Ми хочемо до вас в Ірпінь”, а я відповідала, що це не моя мережа. Я не знаю, яка там якість садочка, і не хочу нести репутаційні втрати. Мені досі дзвонять і питають, чи ми закрилися в Ірпіні. А ми там і не відкривалися.