Сергій Мартинюк - лідер рок-гурту «Фіолет», а також засновник і арт-директор всеукраїнського фестивалю українського духу “Бандерштат”, який щоліта проводиться на Волині. Мар'яна Коваль - виконавча директорка фесту, яка координує роботу двох десятків людей з команди, контролює бюджети і комунікує з партнерами. Разом із Мар'яною Сергій розповів нам про еволюцію “Бандерштату” і про те, як цьогоріч фесту вдалося охопити аудиторію з 27 країн.
Майже 15 років тому ми з колегами з громадської організації “Національний Альянс” почали робити в Луцьку маленькі клубні фестивалі: вони відбувалися в актових залах музичних шкіл і покинутих кінотеатрах і збирали андеграундних українських виконавців. Ці заходи проходили у форматі вечірок на 100-200 людей, однак ми мали амбіції реалізувати дещо масштабніше. Зрештою я запропонував колегам робити open-air фестиваль. Я вже мав навіть назву “Бандерштат” - із пісні рок-гурту “Брати Гадюкіни”. Тож ми знайшли невелику суму і зібрали з кількох клубів звук, бо тоді ще не мали уявлення, що треба працювати з хорошими прокатними компаніями. Я виконував функцію арт-директора, був ведучим фестивалю і навіть займався біотуалетами. Така багатофункціональність виявилася непрактичною, утім це був перший досвід. Людей було небагато, і ми тричі переносили фестиваль, перш ніж він відбувся у вересні 2007 - того першого року був дощ і сцену зносило. Але тоді ми вже знали, що хочемо продовжувати цю діяльність. Мінялися місця, збільшувався масштаб, а наш підхід у пошуку фінансів і залученні нових людей ставав професійним.
НА ФЕСТИВАЛІ Є ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ
Від самого початку заснування “Бандерштату” ми вирішили, що не хочемо бути стандартним фестом, куди люди приходять з метою випити і послухати музику. Ми зробили фестиваль безалкогольним - це стало нашою фішкою і перетворило захід на сімейний: тепер до нас приїжджають всією родиною і беруть дітей, бо є дитяче містечко, де можна залишити малих. Ми, звичайно, не хочемо підривати уявлення громадськості про рок-н-рол, але таке наше бачення фестивалю. До речі, я пам'ятаю, як Кузьма Скрябін був спершу скептично налаштований щодо такої нашої позиції, але, приїхавши, був приємно вражений адекватністю публіки.
ЯКБИ КІЛЬКА РОКІВ ТОМУ МЕНІ СКАЗАЛИ, ЩО НА “БАНДЕРШТАТІ” БУДЕ ЙОГА, Я Б НЕ ПОВІРИВ
Початково фестиваль багато звертав увагу відвідувачів на національно-визвольні змагання різних років, ми робили історичні реконструкції, але згодом перестали, бо акцентування на минулому перетворювало фест на маргінальну тусовку. Довгий час ми не могли зрозуміти, чому на єдиний фестиваль області не ходить місцеве населення: до нас приїжджали люди зі сходу, білоруси, рідше поляки, але лучани - ні. З'ясувалося, що в нас було забагато андеграундної музики, яка не викликає інтересу широко загалу. Це була наша помилка в тактиці пропагування ідей фесту. Сьогодні “Бандерштат” став і можливістю для гламурного променаду депутатів і бізнесменів, і майданчиком для діалогу з лідерами громадської думки - істориками, науковцями, журналістами і навіть політиками, з якими тут можна тет-а-тет спілкуватись без цензури. Нам важко тягатися з іншими українськими фестами, які вже почали привозити закордонних артистів, яких ми поки не можемо собі дозволити. Ми робимо все можливе, щоб лучанам було цікаво з ранку до вечора на наших величезних ярмарках, фудкорті, щоб вони брали участь у забавах для дітей, спортивних змаганнях і літературних заходах. “Бандерштат” збирає навколо себе активних українців: одного року в нас презентували настільну гру, а поруч були інші стартапери з власноруч розробленим екомобілем - у нас кожен може себе показати.
Родзинкою програми, звісно, є вечірня музична сцена. Їх у нас три: головна сцена, urban-stage з важкою музикою, і тиха сцена, де звучить акустична і легка електронна музика - там зазвичай багато молодих артистів, більшість із них невідомі. На фести люди переважно йдуть заради хедлайнерів, але як музикант я розумію, наскільки важко в Україні початківцям, тому ми завжди відкриваємо слухачам нові імена. Найбільша помилка сучасних молодих музикантів у тому, що багато хто з них іде старим шляхом і починає з маленьких клубів і поганих демо-записів. У часи соцмереж це вже не працює. Треба яскраво вистрілювати з першого треку: вкласти гроші в якісний запис, запросити режисера, який зніме атмосферне відео, і тільки тоді, використавши всі канали, видавати музику. Також варто писати пости в Instagram і Facebook з презентацією треків. Я б сказав, що зі 100% кошторису на проєкт 10% мають іти на запис і зйомки, а 90% має бути рекламний бюджет. Те саме стосується європейських і світових фестивалів.
МИ НАМАГАЛИСЯ ПЕРЕДАТИ АТМОСФЕРУ ФЕСТИВАЛЮ ОНЛАЙН-ГЛЯДАЧАМ
Цього року ми вперше провели “Бандерштат” онлайн. Коли стало зрозуміло, що карантин позбавляє нас можливості провести традиційний фестиваль, з командою почали роздумувати над форматом проведення. Український культурний фонд запропонував нам перенести фестиваль в онлайн і підтримав нашу переформатовану проєктну заявку, профінансувавши 60% бюджету фестивалю.
Про всі технічні нюанси музичного лайву до дрібниць подбали наші партнери з провідної української компанії Zinteco. З нами працювали два режисери прямого ефіру Роман Муха і Олег Дубровський, а видавництво “Наш формат” допомогло відзняти літературну частину. Ми зберегли навіть спортивну складову фестивалю - провели онлайн-забіг з понад 100 учасниками, тренування з йоги та урок здорового харчування. Зазвичай ми збирали 13 000 відвідувачів, а цьогоріч нас дивилися в 27 країнах понад 620 000 людей.
Нині в умовах карантину багато українських виконавців ледве знаходять ресурси на запис синглів і кліпів. Я думаю, держава має підтримувати культурні ініціативи, бо це боротьба за молодь, за нашу культурну ідентичність. Принаймні держава не має заважати, бо зараз ми спостерігаємо подвійні стандарти: перед виборами були проведені десятки днів міст, де було по 20 000 відвідувачів без масок, водночас заборонялися концерти на 100-150 людей, які дозволяли виживати музикантам, що опинилися без заробітку.
Коли почалася пандемія, я взявся писати свій третій роман: він якраз присвячений темі карантину, самоізоляції і поколінню зумерів. Крім того, я вів самоізоляційне ютуб-шоу «Колос вдома». Ми з “Фіолетом” писали нові пісні, записали альбом аудіо-поезії, мали навіть коцерти і корпоративи. Ми не ставимо музичну діяльність на паузу, на листопад у нас заплановані концерти, невеликий акустичний тур по чотирьом містам і сольник у Києві. Водночас я розумію, що перспектива така, що ще півроку без заробітків - і багатьом нашим творчим діячам доведеться шукати інші сфери для самореалізації.
Однак я дивлюся в майбутнє з оптимізмом. За 3-4 роки я прагну домовитися про партнерство з великим бізнесом, щоб привозити на Волинь артистів світового рівня. Зараз ми ніби знайшли комфортний для себе формат, але хотілося б, щоб “Бандерштат” ріс і масштабувався.
Торговельну марку ми зареєстрували, щоб у людей не було інших асоціацій з назвою, крім нашого фесту. До того ж, коли ми працюємо з грантовими коштами, нам важливо мати торговельну марку як підтвердження, що в нас є власна ідея, і ми працюємо з нею. За перші 10 років ми часом отримували негативні відгуки від політичних кіл, які закидали нам, що ми не можемо так називатися, що ми привласнили назву, і яке відношення нібито має до Волині “Бандершат”, тож нам потрібно було мати юридичне підгрунтя.
