Віктор Левандовський - засновник “InternetDevels” і координатор партії «Голос» на Волині. Він - популяризатор ІТ-галузі, активний громадський діяч і підкорювач найвищої точки Європи. Віктор розповів нам, для чого йому політика, а також порадив кілька книг для підприємців.
До створення “InternetDevels” я йшов довго. За освітою я енергетик, під час навчання працював лаборантом і паралельно програмував. З четвертого курсу пішов працювати в ІТ-компанію розробником, потім керував обчислювальним центром. У 30 років я вже зробив кар'єру, навчився всьому необхідному і “дозрів”, щоб створити в Луцьку власну ІТ-компанію з понад 100 людей у команді. Ми надаємо різні послуги для проєктів: клієнт приходить з ідеєю “хочу інтернет-магазин” або “хочу соціальну мережу” - ми це робимо; навіть якщо клієнт не дуже технічно підкований, але знає, чого хоче, ми йому формуємо команду і даємо її як продукт.
В УКРАЇНІ НЕМАЄ КУЛЬТУРИ ПАРТНЕРСТВА
Партнерство - дуже тонка річ, я до нього ставлюся з пересторогою. У партнери треба брати лише досвідчену людину. Я вчився на чужих помилках: бачив, що партнерство у більшості випадків гальмує бізнес, коли він починає приносити великі прибутки. У США є ефективні форми захисту партнерства, а ми до цього не готові ні законодавчо, ні ментально. Так само в нас нема і культури “тихого” платежу: покажіть мені українського клієнта, який отримає рахунок і мовчки зробить оплату. Так не буває. У нас це завжди “а давайте я частинами заплачу”, “а давайте почекаємо”, “а в мене кредит” і таке інше. Капіталізм в Україні ще не прижився. Ми ще варвари, особливо, в бізнесі. У нас досі на бізнесменів дивляться з якоюсь зневагою - “барига”, “експлуататор”, “рабовласник”, хоча у всьому світі підприємницьку діяльність поважають - від неї суспільство лише виграє, від успішного бізнесу все навколо цвіте.
СИСТЕМА ОСВІТИ Є ДОНОРОМ ДЛЯ БІЗНЕСУ
InternetDevels організовувала і спонсорувала такі проєкти як Lviv EuroDrupalCamp, Drupal Tour, IT Cafe Lutsk. Нині ми займаємося дуальною освітою: на початку зимового семестру ми відібрали з місцевих університетів дві групи студентів - лінгвістів і економістів, які певний час навчалися в нашій компанії. Ми не тільки давали їм завдання, але й ставили оцінки. За результатами проекту ми відібрали найуспішніших студентів і працевлаштували їх. Так у нас народжуються нові практики навчання, якими ми обмінюємося з університетами. На жаль, в Україні освіта практично мертва: випускники вишів не мають необхідних знань, на роботу їх не чекають, і з бізнесом в Україні, відповідно, туго, бо система освіти - донор для бізнесу. Саме тому я забрав сина зі школи до себе в компанію, коли він був у 7 класі, і перевів його на дистанційне навчання. А почалося все з того, що він почав робити зауваження вчителям, вказувати на їхні помилки - а хто це любить? Потім одного разу він сказав мені, що йому нудно на уроці. Ну, як реагувати? Зазвичай батьки відмахуються фразою “Іди вчися” і все. Але мені це формулювання здалося цікавим. Я вирішив сходити до сина на урок. І в мене світ перевернувся! Там справді надзвичайно нудно, я не міг ті 45 хвилин висидіти. Це грандіозна проблема: дитині на уроці нудно, вона там не розвивається, а тупіє. Учитель розказує нецікаво, а є ж Youtube, де все цікаво. То що ми робимо з дітьми? Навіщо їм те монотонне пекло? Тепер мій син витрачає дві години на день на шкільну програму. І це разом з контрольними з кожного предмету.
Нині син закінчив 10 клас. Він багато часу проводить в нашому офісі: зранку робить тут усі завдання за шкільною програмою, а потім працює. Доньку я теж буду переводити на дистанційне. Поки вона закінчила лише 3 клас, для неї важлива соціалізація. Ймовірно, вищу освіту вони також здобуватимуть дистанційно в одному з західних університетів або ж поїдуть туди, щоб пожити в тій культурі, зрозуміти її. Якщо не вийде, то єдине місце в Україні, куди б я віддав дітей вчитися - це Український католицький університет. Це масштабна структура, де студентам дійсно дають методи і навички, а не просто забивають голову фактажем. Ринок на це реагує, туди вступають бізнесмени. Адже освіта - це ще й нетворкінг. Наприклад, у США бізнесмен іде на МВА, прогнозуючи, що його однокурсники - майбутні успішні люди, близькі йому ментально, тож контакти з ними будуть для нього корисними. Тож він іде в університет не тільки за знаннями, але й за клієнтурою і підтримкою.
Я СВІДОМО ШУКАВ ПОЛІТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ
Під час парламентських виборів товариш підказав мені, що партія “Голос” шукає керівника штабу. Я подав свою кандидатуру, її затвердили. Я не мав там жодного знайомого, мене ніхто не рекомендував - відбір був дуже чесний, корупції нуль, мені це дуже сподобалося. Я і до цього вів громадську діяльність: заснував Луцький ІТ-кластер - об’єднання організацій та спеціалістів сфери інформаційних технологій у Луцьку, які взаємодіють між собою. Основна місія ІТ-кластера – освітні та навчальні програми для студентів та учнів, популяризація галузі ІТ. Що цікаво: якщо ми висвітлюємо події через ІТ-кластер - їх публікують, якщо від компанії - ні. Це зайвий раз підкреслює ставлення нашого суспільства до бізнесу: щоб розповідати про свою діяльність, бренду потрібна громадська організація. Якщо бізнес щось робить для соціуму - це одразу вважається рекламою, а ЗМІ, яке це публікує, отримує шквал докорів про свою продажність.
Крім того, ще за президентства Януковича я заснував громадську організацію “Комітет громадського контролю за утриманням законності і боротьби з корупцією”. Це були часи відвертого свавілля чиновників, але нам вдавалося притягати їх до відповідальності, я називав нашу діяльність “правовим тероризмом”.
Політика - дуже специфічна діяльність. Можна бути об'єктом політики, коли ти ні на що не впливаєш, чи суб'єктом - коли ти маєш власне мислення та ідеї і в принципі можеш впливати на соціальне життя. Хтось, звичайно, іде в політику заради заробітку. Я пішов боротися за владу, щоб через неї впливати на соціум і змінювати його на краще. Насамперед я зацікавлений у якісних змінах в освіті: тут у мене свій матеріальний інтерес, оскільки на освіті завязаний мій бізнес. Нема освіти - ми неконкурентні на ринку.
Зміни важливі і на мікрорівнях. Недавно у школі, де вчаться мої діти, я помітив, що в їдальні так готують їжу, що школярі її масово викидають у смітник. Я прийшов до директорки із питанням, чому та сама хазяйка готує вдома так, що її сім'я їсть, а тут діти її їжу викидають. Виявилося, що їхній клієнт - не дитина, а п’ятеро свиней. Уявіть цинізм: кожного вечора до школи під'їжджала обладнана жигулі “копійка”, в неї запаковували помиї і везли годувати свиней. І це всіх влаштовувало. А дітям давали спеціально холодну несмачну їжу і дивилися, як вони її викидають. Усе це тривало роками. Але після моїх численних скарг, публікацій і тривалих перевірок голова сільради взяв організацію у свої руки, звільнив відповідальних за це осіб, і в їдальні почали харчуватіся і діти, і вчителі.
У ГОРАХ УСЕ ЖИТТЯ ПРОЛІТАЄ, ЯК КІНО
У 2018 році я підкорив найвищу точку Європи - Ельбрус. Того ж дня моя дружина підкорила Говерлу. І я думав, що це щось приблизно схоже. Якби знав, що мене чекає, навряд чи пішов би. Але тепер обов'язково піду ще.
Перед сходженням ми чотири дні проходили тренування, щоб адаптуватися. О 3 ночі ми вийшли, об 11 були вже на вершині і о 17 повернулися на базу. На вершину критично важливо потрапити до 12. Якщо ні - група не встигне повернутися до вечора, і почнуться сильні вітри, туман і загалом зона невиживання. Тому багато гідів розвертають свої групи і спускають назад.
Ці кілька годин сходження розтягуються, ніби на місяць. Кожна секунда там - вічність. І кожна мить - це внутрішня робота, там немає розмов, там мінімум спілкування. Був момент, коли я мало не загинув: під час тренування через туман і погану видимість я відколовся від групи, зійшов зі стежки і дивом не втрапив у льодові тріщини. На щастя, мене помітили і повернули.
Коли повертаєшся після сходження, підсилюються усі відчуття організму, усе гостріше починаєш відчувати, за 20 м чуєш запахи, цей світ виявляється таким запашним.
ДО БІБЛІЇ МОЖНА СТАВИТИСЯ ЯК ДО МЕТОДИЧКИ
Я багато читаю. Підприємцям я б порадив прочитати ”Джерело” і “Атлант розправив плечі” Айн Ренд, де філософія - створений авторкою напрям об'єктивізм - завернута у форму роману. “Атлант” пояснює американський внутрішній устрій, тому ця книга особлива корисна бізнесменам, які працюють з ринком США. Ще глибше цей світогляд може розкрити праця Макса Вебера “Протестантська етика і дух капіталізму».
Водночас усі відповіді є в Біблії. Нюанс лише в тому, щоб читати її не з погляду духовного матеріалізму - з думкою “я читаю біблію, значить, отримаю від бога якісь преференції” - це шлях в нікуди. Біблію варто сприймати просто як книгу мудрості: в ній описаний світ, там можна знайти відповіді на всі питання, чому щось відбувається так, а не інакше.
Торговельна марка - це система захисту для компанії, я зареєстрував її, щоб убезпечити свій бізнес.
