За кілька поколінь це стане нормою

Євгенія Аратовська - наша клієнтка і засновниця станції сортування "Україна без сміття. No Waste Ukraine". Євгенія розповіла нам про відкриття станції, ланцюжок управління відходами та про те, як знайти для себе аргументи, щоб почати сортувати сміття.

До 2014 року ми з сім'єю років 5 жили у приватному будинку під Києвом, я успішно займалася городництвом. За цей час я зрозуміла, як багато нам дає земля, наскільки вона чуйна і щедра, і як ми від неї залежимо. Всі органічні відходи я компостувала, але вивіз звичайного сміття був налагоджений дуже погано: багато людей не хотіли оплачувати послугу вивозу - хоча це коштувало 15 грн на місяць - розповідали, що сміття у них немає, а насправді вивозили його в ліс. І коли я гуляла там з дитиною, я бачила не гриби і суниці, а пластик і бруд. Місцева влада теж була нерішуча, а коли я сама намагалася таким безвідповідальним людям пояснити щось, вони не хотіли мене чути і агресивно реагували. Таким чином мої романтичні очікування від життя на природі не виправдалися: ти думаєш, що будеш дихати чистим лісовим повітрям, але твої сусіди палять пластик на своєму городі і отруюють тебе випарами. Коли діти підросли, ми переїхали до Києва, тому що в місті краща навчальна інфраструктура. У перший же день я зрозуміла, що не можу викинути органічні відходи просто так: я звикла збирати їх у відро і нести на компостну купу, тому що знала, що це будуть прекрасні добрива для моїх помідорів і огірків. Я так звикла до цього, що вирішила не міняти свої звички і шукати рішення. І цим рішенням був роздільний збір сміття. Раніше я, напевно, перебувала в ілюзіях, що комунальні служби, забираючи сміття з бака, відправляють його в правильне місце. Думала: повинні ж його якось обробляти, щоб воно не псувало природу. При цьому я знала про наявність звалищ, але чомусь цього логічного ланцюжка у мене в голові не виникало. Насправді зі сміттям в Україні все сумно: ми платимо за те, щоб комунальні служби вивозили наше сміття комусь під вікна, адже біля будь-якої звалища в селі живуть люди. Тоді я зрозуміла, як багато таких, як я - непоганих людей, які люблять природу, піклуються про довкілля, але не знають про цю базову річ: що сортування сміття має бути присутнім в їхньому житті. І що в розвинених країнах це вже давно норма. І я вирішила ділитися цими знаннями. Спочатку почала писати на своїй сторінці в Facebook, а потім це переросло в окрему сторінку "Україна без сміття" - я навіть довго не думала, як її назвати, це був просто імпульс, тому що створювати величезний проєкт я тоді не планувала. 

До 2017 року я вже мала сформоване бачення, як би особисто я хотіла сортувати на станції: зустрічати там своїх друзів і таких же небайдужих людей і розуміти - я нормальна, що ношуся з цими пакетами, що так само роблять і інші люди, тут нема чого соромитися і навіть можна привести сюди дітей. 

"СТАНЦІЯ СОРТУВАННЯ - ЦЕ НЕСТАНДАРТНИЙ ПІДХІД"

Нас надихнув ресайклінг-центр в Швейцарії: туди люди на машинах привозять усі свої відходи, які потребують переробки та утилізації. Можна все відсортувати вдома, привезти в такий центр, щоб не платити за вивезення сміття на спалювання, тому що це дуже дорого. Доїхати до станції, звичайно, набагато дешевше. А якщо це небезпечні відходи, то їх узагалі не можна викидати в бак - за це в Європі штрафи. У такому центрі акуратно і чисто, люди там виховані й привітні. Ніхто їх не вважає безхатьками, що порпаються у смітті - це цивілізований спосіб уважно поводитися з відходами. У нас натомість пункти прийому вторсировини асоціюються саме з неблагополуччям: туди ходять бездомні й алкоголіки здавати пляшки. У таке місце не прийде мама з дитиною, тому що це небезпечно. У 2015 році я розуміла, що у нас із цим буде складно: в Європі ця інфраструктура контролюється законом, фінансується за рахунок виробників, а в нас усього цього немає і з'явиться нескоро. Тому прискорила події й відкрила таку станцію сама, без допомоги держави.

"Я ХОТІЛА ПРИСКОРИТИ ЦІ ЗМІНИ, СТВОРИТИ ПРЕЦЕДЕНТ, ПОКАЗАТИ, ЩО СОРТУВАННЯ МОЖЕ БУТИ КРАСИВИМ" 

Дуже багато людей хочуть сортувати сміття, їх треба тільки навчити і дати доступ. Я розуміла, що мені доведеться придумати якісь фінансові інструменти, щоб станція запрацювала: у моєї сім'ї не було зайвих грошей на розвиток, а у приватного бізнесу не було культури донорства. Нашим першим партнером були Pernod Ricard - французький виробник і дистриб'ютор алкогольних напоїв: через рік після відкриття генеральний директор компанії шокований приїхав на нашу станцію й зізнався, що він не вірив, що ми впораємося і не закриємось. Так потроху ми доводили всім, що ми здатні на це. Люди стали нас підтримувати, почався краудфандинг і фандрейзинг.

"НАШ ГОЛОВНИЙ ПАРТНЕР - СОЦІАЛЬНО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ БІЗНЕС"

Екоактивісти, на жаль, часто скочуються в позицію "Усі винні! Ви всі продукуєте купи сміття і повинні його прибирати". У мене спочатку теж були такі настрої, але на одній зустрічі мені пояснили таке: завдання бізнесу - зробити якісний і безпечний для споживача продукт і заробити, на те він і бізнес. Але він не може проконтролювати весь ланцюжок управління відходами: не прийде ж він до нас додому зі словами "давайте відсортуємо мою упаковку від йогурту". Тут повинні підключатися всі учасники цього ланцюжка: людина, яка купила продукт, і бізнес, який займається управлінням відходами - коли він вивозить відходи не на звалище, а на сортування. На жаль, ті сервіси, які вивозять на сортування, можуть отримувати прибуток тільки за умови дії спеціальних законів. Держава в цьому ланцюжку виконує функцію контролю. До речі, якщо ви побачили, як вміст різнокольорових баків, призначених для скла та пластику, сміттєва машина скидає в одну купу, це порушення, про яке потрібно одразу ж повідомляти в ЖЕК, ОСББ або в КП «Київкомунсервіс», додавати фото і вказувати номер автомобіля. 

"А ЧОМУ Я ПОВИНЕН СОРТУВАТИ СМІТТЯ?" – ТОМУ ЩО ЦЕ ТВОЯ РОЛЬ У ЛАНЦЮЖКУ

 Якщо людина не буде сортувати, то не спрацюють інші ланки - ні фінансування бізнесом інфраструктури для сортування, ні закон не допоможуть. Поки що ми робимо з бізнесом невеликі проєкти, щоб показати переваги роздільного збору сміття. Ми намагаємося зацікавити людей і закликаємо їх ставити питання владі: а чому немає баків? А коли буде роздільний збір сміття? А як це робити і що для цього потрібно? Тому що відповідальність за це несуть органи місцевого самоврядування. 

"СМІТТЯ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНЕ. ВОНО НЕ МАЄ ЖОДНОЇ ЦІННОСТІ"

Існує дуже маленький перелік більш-менш цінних відходів, які можна переробити, і залишитися рентабельним. Більшу частину прибутку "з'їдає" організація станцій роздільного збору вторсировини, що починається з навчання - людей же треба навчити правильно сортувати, потім вивезення спецтранспортом, оренда складу, де все це тимчасово зберігатиметься, щоб звідти фурою відвезти на переробку. Щоб цей ланцюжок був прибутковим, в Європі і прийняли спеціальні закони - про розширену відповідальність виробника. Компанія, що виробляє певний вид відходів (зазвичай, це упаковка товару), повинна дофінансувати заготовнику ось цю збиткову частину. У нас цей закон досі не прийняли. Я знаю, що український бізнес готовий це фінансувати, але йому потрібен закон. Поки його немає, виробники в різних конкурентних умовах: соціально відповідальному бренду, який згоден це робити навіть без прийнятого закону, доведеться закласти витрати на переробку у вартість свого товару і, відповідно, підвищити ціни, а в його конкурента ціни не зміняться, бо він відмовився фінансувати цей процес. Але бізнес все одно нікуди не дінеться від такої необхідності, тому що споживачі вже починають звинувачувати окремі компанії в забрудненні довкілля. Тож в Україну це прийде попри все.

"ПОКИ МИ НЕ ЗДАТНІ ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ В КРАЇНІ, АЛЕ МИ МОЖЕМО ЗАПУСТИТИ ІНФОРМАЦІЙНУ ХВИЛЮ ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН"

У нас є постійні меценати серед звичайних людей, які підписалися через LiqPay на регулярні пожертви на роботу станції і щомісяця перераховують від 5 до 5000 грн. Що більше таких людей, то більший наш фонд, з якого ми можемо планувати свій розвиток. Нас це дуже надихає. Компанії купують нам деякі необхідні речі: теплову гармату, тому що на станції взимку холодно, гідравлічний прес для вторсировини, коли торік зламався наш, і багато іншого.

На станції є NoWasteShop: для нього ми беремо товари під реалізацію в українських постачальників, кілька позицій ми імпортуємо. Ми намагаємося дотримуватися принципу локальності: будь-які далекі переміщення - автомобілем чи літаком - пов'язані з величезними викидами паливних відходів або СО2. Дбаємо і про ланцюжок створення товару: дізнаємося у виробника, чи не використовували дитячу працю, переконуємося, що не постраждало довкілля, що не вирубували лісу - тобто на всіх етапах важливе відповідальне виробництво. Націнку ми робимо не більше 30%. Ми самі шиємо і продаємо наші "некульки" - сітки для овочів, фруктів і круп. 

"ДЕРЖАВА – НЕГНУЧКА СТРУКТУРА"

На жаль, чиновники, які "годуються" від сміттєвого бізнесу, не хочуть реальних змін і максимально відтягують їх. Ми постійно проводимо адвокацію, даємо правки до всіх законопроєктів, які стосуються відходів, депутати використовують наші правки, чому ми дуже раді. Наша діяльність дає впевненість багатьом активістам в інших містах України: тепер вони знають, що займатися сміттям можна чесно та безпечно. 

"НАШЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО З ЧАСІВ ПЕРШОГО І ДРУГОГО МАЙДАНІВ ПОМІТНО ПІДРОСЛО"

Ми вже розбираємося у всіх особливостях політичного життя. Днями було голосування з нашого питання: будуть обирати рамковий законопроєкт з управління відходами, який відправлять на доопрацювання в екологічний комітет, а після доопрацювання він піде до Верховної Ради на перше голосування. 

КМДА йде назустріч неохоче: ми зверталися з приводу оренди приміщень і грошової підтримки – сказали, що в бюджеті міста немає інструментів фінансування організацій на кшталт нашої. 

Ми – неформат. Хоча ми дуже потрібні всім. Коли люди телефонують у Контактний центр Києва на номер 1551 з питаннями сортування, там їх одразу відправляють до нас.

"МИ РЕКЛАМУЄМОСЯ ОБЕРЕЖНО"

Утримувати станцію - дуже складно, але цікаво. Наприклад, нам щомісяця приходить 9000 питань у месенджер. Тому ми створили чат-бот, він трохи знімає навантаження з персоналу. Рекламувати станцію немає сенсу – вона вже переповнена. Якщо ми запросимо ще тисячу людей, то просто не надамо якісний сервіс. Зараз ми плануємо відкриття нових станцій в інших районах Києва: якщо вони не будуть заповнені, ми почнемо рекламуватися, але поки це навіть небезпечно. Після закінчення карантину в нас будуть черги через обмеження кількості людей, що одночасно можуть бути в приміщенні. З початку карантину ми ввели послугу вивезення сміття кур'єром: можна заповнити заявку на Facebook, і ми приїдемо й заберемо ваше сміття. Це коштує 400 грн за вивіз двох великих пакетів (120 л кожний). Маски й рукавички ми також будемо приймати: це пластик, і його треба утилізувати шляхом високотемпературного спалювання. Їх необхідно дезінфікувати антисептиком, скласти в щільний пакет і зберігати мінімум 4 дні на "карантині" - це термін, за який вірус повинен зникнути з поверхні.

Українські заводи можуть переробляти вже підготовлені, окремо спресовані відходи. Наприклад, на завод надходить тільки скло, і там з цього склобою зможуть зробити скляні пляшки. Таких заводів більше десяти. Окремо папір і пластик. Але якщо ми говоримо про заводи, де б сортували все змішане сміття на скло, папір, метал і пластик - їх немає. На всю Україну є один сміттєспалювальний завод "Енергія" в Києві, але він не має фільтрів, здатних зібрати токсичні вихлопи, і вимагає модернізації, тому що всі ці викиди дуже шкодять здоров'ю людини аж до онкологічних захворювань. В Європі вартість цих фільтрів зазвичай становить третину від вартості всього заводу, а в нас їх немає взагалі.

За даними Міністерства розвитку громад і територій в Україні щорічно захоронюють близько 11 млн тонн відходів і тільки до 10% переробляють. Тоді як у Європі за даними Євростату переробляють до 47% сміття. До того ж, до даних нашого міністерства в мене є питання, бо немає єдиної бази, куди б усі виробники надавали звіт, скільки макулатури або скла вони поставляють на заводи. 

"МИ ФОКУСУЄМОСЯ НА НАВЧАЛЬНОМУ НАПРЯМКУ"

У людей багато стереотипів, помилок і недовіри щодо проблеми сміття. Тому на початку навчання ми проводимо лекцію про те, як знайти в собі внутрішні аргументи для сортування. Незважаючи на відсутність баків, розміри квартири та інші відмовки. Є ж люди, які не можуть пройти повз бездомне кошеня або збитого собаку – вони не заснуть вночі, будуть ненавидіти себе, якщо не допоможуть. Так і тут. Для тебе це важливо – і ти вже не викинеш брудний мокрий пластик у загальний контейнер. На цій лекції ми просимо кожного задуматися про те, що його чіпляє. Це все про особисту відповідальність.

Наприклад, моя мама довго відмовлялася, говорила, що сортування - це складно, і вона не хоче цим займатися. Я була терплячою, не звинувачувала її в безвідповідальності, не викликала почуття провини, а просто спочатку робила за неї, говорила "Просто залиш сміття, я сама його помию і відсортую". Пізніше, спостерігаючи успіх проєкту, вона перейнялася почуттям поваги та почала питати і старатися. І зараз вона вже сама своїх знайомих намагається навернути в цю "віру сортування". 

"ДІТИ – ГОЛОВНІ АГЕНТИ ЗМІН"

Дитина є більш чутливою, швидше все схоплює, розуміє, навіщо вона це робить – хоче чисту річку, хоче, щоб їжачки не вмирали від негативного впливу викинутих у лісі батарейок. А батьки прагнуть підтримувати дітей у хороших починаннях. Але просто навчити дитину - мало. Поки в нас немає налагодженої інфраструктури, не можна говорити дитині "Сортуй!", тому що вона розчарується, коли зіткнеться з тим, що немає рішень, і може назавжди опустити руки. Не можна залишати дитину наодинці з проблемою. Є для дітей хороші програми на кшталт проєкту Klitschko Foundation "ZERO WASTE SCHOOL": школи заповнюють заявку, щоб отримати фінансування і менторську підтримку для навчання дітей сортування сміття – від знань до необхідної інфраструктури з контейнерами. 

"ЛЮДИ ПЕРЕСТАЛИ СОРОМИТИСЯ СВОГО СМІТТЯ"

До сортування ти не знаєш, що ти викидаєш і в яких кількостях. Щойно починаєш сортувати, бачиш гори вторсировини і думаєш "Це я раніше все викидала і отруювала довкілля?"

У людей з'явилася надія, що їхні щоденні зусилля дадуть результат, що їхні дії на побутовому рівні вирішують багато. Вони відчули, що стають центром цієї культури і знань, запускають ланцюгову реакцію і впливають на своє оточення. Що більше буде тих, хто сортує, то швидше влада зрозуміє, що цю нову культуру не можна зупинити, що потрібно на це реагувати і приймати закони. 

Ми плануємо відкриття нових станцій: це станеться, коли ми будемо впевнені, що станція може виходити хоча б у нуль. Зараз вона виходить у нуль за орендою і витратними матеріалами, але не за зарплатою працівників. Щоб станція працювала як годинник, потрібна величезна команда: сортувальники, консультанти, водії, куратори, SMM-спеціалісти. Ми якраз працюємо над стійкою моделлю роботи станції. Тому і зареєстрували торгову марку: ми віримо, що цей проєкт може бути успішним у франшизі. Зараз ми це оптимізуємо всі процеси й запровадили CRM-систему, щоб контролювати всі напрямки діяльності. Сьогодні "Україна без сміття" є сильним упізнаваним брендом, і тепер хочемо допомогти новачкам привернути увагу людей у регіонах. 

Порушень прав на нашу торгову марку не було, хіба що один раз невелике село запустило проєкт з аналогічною назвою і картинкою – це було скоріше через недосвідченість. Ми попередили їх, що нам важлива наша репутація, і, якщо вони зацікавлені в партнерстві, ми готові співпрацювати, але ми маємо знати всі деталі їхньої діяльності.